Методика ліфтингу верхньощелепної пазухи була запропонована лікарем Бойне у 1960-х роках для потреб протезування. Пізніше вона трансформувалася у методику відкритого (синоніми: прямого чи латерального) підйому дна верхньощелепної пазухи (або відкритого синус-ліфтингу), розроблену лікарем Татумом у 1970-х роках. Згодом ця методика була успішно вдосконалена до двоетапної процедури (1980) із встановленням пластинчастих (blade-vent) імплантатів та одноетапного синус-ліфтингу зі встановленням кореневого імплантату (1986). У 1994 році лікар Саммерс започаткував новий напрям синус-ліфтингу, модифікувавши методику Татума із транскрестальним підняттям дна верхньощелепної пазухи (тобто закритий, непрямий або крестальний (гребеневий) синус-ліфтинг), запропонувавши техніку трансальвеолярної остеотомії, яку вважають більш консервативною (тобто менш інвазивною) процедурою порівняно з латеральним синус-ліфтингом.
У 2001 році лікар Верчеллотті та співавтори представили світовій спільноті методику п’єзоелектричної остеотомії кісткового вікна та підняття (відшарування) мембрани Шнайдера (Шнейдерія) без ризику її перфорації й без ушкодження задньої верхньої альвеолярної артерії.
Зображення A (27-річний чоловік) та B (51-річний чоловік) демонструють повністю сформоване остеотомічне вікно для виконання латерального синус-ліфтингу. Ця методика нині є навіть більш поширеною, ніж техніка репозиціонованого кісткового вікна або методика кісткового вікна з верхнім шарніром. Невідшарована (зображення A) та відшарована (зображення B) мембрана Шнайдера позначена стрілками. Іншими її назвами є «мембрана верхньощелепної пазухи», «мукоперіост» та «війчаста двошарова мукоперіостальна мембрана».
Ця методика нині є навіть більш поширеною, ніж техніка репозиціонованого кісткового вікна або методика кісткового вікна з верхнім шарніром. У наш час сфера застосування синус-ліфтингу стрімко розширюється, зокрема у поєднанні з остеотомією Ле Форт I та встановленням виличних імплантатів.
Про автора
Іван В. Нагорняк — хірург-стоматолог, доктор філософії, приватна практика, м. Київ, Україна.
Література
- Юнес Р., Букарам М. Латеральний синус-ліфтинг: огляд сучасних досягнень. У кн.: за редакцією Юнес Р, Надер Н, Хурі Дж. Методики синус-ліфтингу. Видав.: Спрінгер; 2015:65–103. https://doi.org/10.1007/978-3-319-11448-4_5
- Левайн М. Х., Глікман Р. С. Синус-ліфтинг верхньощелепної пазухи для остеоінтегрованих імплантатів. У кн.: за редакцією Кунтакіс С. Е. Енциклопедія отоларингології, хірургії голови та шиї. Берлін, Гейдельберг: Спрінгер; 2013:1583–86. https://doi.org/10.1007/978-3-642-23499-6_793
- Бойне П. Дж., Джеймс Р. А. Пластика дна верхньощелепної пазухи аутогенним кістковим мозком і кісткою. Журнал оральної хірургії. 1980;38(8):613–6.
- Татум Г. молодший. Реконструкція верхньощелепної пазухи для дентальної імплантації. Стоматологічні клініки Південної Америки. 1986;30(2):207–29.
- Саммерс Р. Б. Нова концепція імплантаційної хірургії верхньої щелепи: методика остеотомії. Компендіум. 1994;15(2):152;154–6.
- Верчеллотті Т., Де Паолі С., Невінс M. П’єзоелектрична остеотомія кісткового вікна та підняття мембрани верхньощелепної пазухи: впровадження нової методики для спрощення процедури синус-аугментації. Міжнародний журнал пародонтології та реставраційної стоматології 2001;21:561–7.